Скільки часу існує людство, стільки часу існуємо ми на цій землі, але й досі шукаємо відповідь на одвічні запитання: чому і для чого ми є? Може, саме для пошуку відповідей і було дане нам життя – єдине, неповторне. Людство давало різі відповіді на ці запитання, але ясно одне: щоб зрозуміти сенс життя потрібно, насамперед, жити. Життя – це дар “десь звідти”, який ми не можемо ні пояснити, ні оцінити. Залишається лише одне – берегти. Розуміння життя є тісно пов’язане з розумінням смерті, і те, друге, є не менш феноменальне, як перше. Смерть можна вважати даром, майже рівноцінним життю, адже усвідомлення людиною своєї смертності, того, що терміни життя короткі і невідомі, заставляє її прожити відведений їй час з користю, робить її відповідальною за своє життя. Проте у сучасному суспільстві цінність життя часто нівелюється. Саме через це з’явились певні “відкриті питання” Ці питання стосуються такої новітньої науки як біоетика (міждисциплінарна галузь знання, яка досліджує етичні проблеми, пов’язані з медициною, експериментами на людині та відношенням до живого загалом). Не випадково біоетику називають наукою виживання людства. Ці питання, яких вона торкається, мають у своїй суті одне: Чи є людське життя найвищою цінністю, і чи є його гідність захищена?

До таких питань відносять проблеми евтаназії, клонування людини, проблему абортів. Зокрема евтаназія – це допомога помираючому, чи спосіб позбутися проблем із ним? Чи є вона просто легкою смертю, на яку має право людина? Можливість клонування людини та прогрес у генній інженерії – безсумнівно значні досягнення науки, але чи не будуть їх творці колись розкаюватись більше, як Нобель, винахідник динаміту? Аборт – народження в смерть.

У нашій роботі ми хочемо зробити спробу сформувати власну позицію на вирішення цих трьох питань із точки зору захисту гідності людського життя. У людства немає спільної мети, одної релігії. Єдине, що нас об’єднує – це необхідність берегти життя – наше та інших, і знати , що твоє життя захищають і поважають.

2

Ти вслухаєшся в бій твого серця – твоя кров біжить твоїм тілом, наповнює спраглі вени, доходить до кожної частинки твого організму. Ти відчуваєш, як розширюються твої легені, щоб прийняти порцію повітря, як дихає твоя шкіра.  До неї торкаються теплі промені сонця. Ти знаєш, що у сотнях тисяч твоїх клітин безперервно проходять процеси, які забезпечують твоє життя. Так, твоє тіло живе...  Але чому? Як, чому і для чого було сконструйовано цю надскладну систему органів і тканин, хто склав ці мініатюрні клітини і заставив їх бути? Ці питання тривожили багатьох протягом століть. Тепер ми знаємо, що життєва програма організму закладена в мікроскопічному зародку, який спершу є однією клітиною. В кожній клітині знаходиться ядро, його розміри змінюються від 1мкм до 1 мм. У ядрі знаходяться хромосоми. В ядрі людського організму є 23 пари хромосом. Отже, всього 46 хромосом. Основу хромосоми складає дволанцюгова спірально скручена молекула ДНК. Довжина цієї молекули в розкрученому вигляді може сягати кількох сантиметрів. ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо співдіючі між собою структури, звані генами. Ген (спадковий фактор) – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Сукупність всіх генів даної клітини або організму складає його генотип. На кожному гені “закодовані” відомості про структуру білка, який твориться під контролем цього гена. Саме тут запрограмований наш колір волосся, деякі наші хвороби, риси нашого характеру.

Генна інженерія -- це галузь молекулярної генетики та біохімії, яка розробляє методи перебудови геномів організмів вилученням або виведенням окремих генів чи їхніх груп. Простіше, генна інженерія – це штучне створення “бажаних” мутацій та рекомбінацій генів. По суті, генна інженерія полягає на “вирізанні” з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму.

Було б глибокою помилкою оцінювати генну інженерію цілковито негативно. Досягнення у цій галузі вже принесли значні позитивні результати, зокрема у фармакології. Ідеться про появу нових ліків, антитіл, гормонів, харчових білків, використання бактерій як фабрик людського інсуліну. Тобто не синтезують саму речовину, а ген, який кодує її, що дає можливість у практично необмежених масштабах порівняно дешевим і швидким методом отримувати потрібні результати. А це може рятувати людські життя.

Але коли ми говоримо про зміни генокоду рослин та тварин, неминуче постає питання втручання у генокод людини. Зрештою, говорять деякі спеціалісти, і тут багато чого можна було б змінити. Вчені вважають, що кожна людина - носій від чотирьох до восьми різних спадкових хвороб! Оскільки людина володіє поганими генами, у неї можливо вже розвилася, а можливо розвинеться в майбутньому якась спадкова хвороба. Але й тоді, коли на здоров’я погані гени впливають непомітно, люди стають носіями, які мають можливість передавати ці гени дітям. Розшифрування геному людини та інші досягнення науки дозволяють діагностувати різні порушення на найбільш ранніх етапах розвитку. У недалекій  перспективі також – можливість заміни “поганих” генів. Певні гени також відповідають за риси людського характеру такі як егоїзм, схильність до алкоголізму, статева поведінка, схильність до агресії та інші. Що, якщо батьки почнуть змінювати і ці негативні риси своїх дітей? Адже все гуманно, хіба б світ не став кращим, якби люди від народження не мали поганих нахилів? А якщо піти ще дальше, якщо сформувати покоління досконалих “надлюдей”? Адже все лише з найгуманніших побажань, з бажанням щастя для людей і людства. Але з саме таких гуманних міркувань починалася й ідеологія нацизму та фашизму. При виникненні евгенетики (вчення про попередження можливого погіршення спадкових якостей людини) вчені ставили перед нею гуманні цілі, але нацисти і расисти перетворили евгенетику в небезпечну зброю проти людства. Прикриваючись брехливими науковими твердженнями про начебто генетично визначеної неповноцінності окремих народів, соціальних груп та ін. вони виправдовували расову, національну і класову дискримінацію, замінивши в кінці кінців, як це зробив фашизм евгенетику так званою расовою генетикою і узаконивши поголівне винищення цілих народів – тобто геноцид. А хіба таке не можливе і в цій ситуації? Бо наслідком розшифрування ДНК кожної людини може стати генетична стигматизація, тобто чіпляння ярликів, що призведе до дискримінації носіїв певних характеристик. До того ж, вищезгадана заміна “поганих” генів на “хороші” буде доступною лише багатому населенню, адже процедура буде дуже дорогою. Діти біднішого населення народжуватимуться звичайними. Усе це призведе до сформування цілого класу людей, яким не пощастило з генотипом. Очевидно, їх природні якості будуть нижчими від інших, вони будуть піддаватися постійній дискримінації, а то й винищенню. А ті, кому “пощастило”? Настільки вони будуть собою? Що взагалі означатимуть такі слова як особистість, індивідуальність? Діти більше не народжуватимуться “випадково”, вони будуть вибрані батьками, як обирають собак чи кішок – з відповідним кольором очей, характером, поведінкою. Вони більше не будуть народжені для життя, вони будуть народженні для задоволення своїх батьків. Легко любити “правильну” дитину. Але тоді зникає сама сутність любові. Була висловлена думка, що діти з генетичними відхиленнями народжуються для того, щоб навчити людей любити просто так, не очікуючи нічого взамін. То, може, варто навчитися любити людей такими, як вони є, а не намагатися зробити їх такими, як вони, на нашу думку, мають бути. Тим більше, що їх думка може відрізнятися. Бо що можна говорити про гідність життя, коли воно стає іграшкою?

Іншим аспектом, який в контексті даної теми не можливо обминути, є клонування. Клонування відноситься до галузі клітинної інженерії (галузь біотехніки, у якій застосовують методи виділення клітин з організму і перенесення їх на штучні поживні середовища, де ці клітини продовжують жити та розмножуватися). Клоном (від грецького – гілка, нащадок) називають сукупність клітин або особин, які виникли від спільного предка нестатевим шляхом. Клон складається з генетично однорідного матеріалу. Методика клонування тварин така. З незаплідненої яйцеклітини видаляють ядро і пересаджують у неї ядро соматичної (нестатевої) клітини іншої особини. Таку штучну зиготу пересаджують  матку самки, де розвивається ембріон. Ця методика дає можливість одержувати від цінних за своєю якістю плідників необмежену кількість потомків, які є їхньою точною генетичною копією.

Етичний аспект цієї проблеми стосується насамперед клонування людини. Клонування є нестатевим розмноженням, яке унепотрібнює, будь-який зв’язок чоловіка і жінки і батьківство як таке взагалі. Клонування абсолютно нівелює вартість людського життя як такого. Адже навіщо рятувати людину, якщо достатньо однієї її клітини, щоб створити її копію? Незамінних людей немає – невже це твердження що існує ще з радянських часів, таки виявиться правдивим? Адже насправді це ж буде не ТА особа, просто особа зі схожою поведінкою, рисами. Колись був знятий фільм, метою якого було виправдати і пояснити ідею клонування людини. За сюжетом, батьки хотіли клонувати свою доньку, яка померла. Ми можемо зрозуміти їхній біль, співчуваємо їхній втраті, але коли вони клонують дитину, вони задовольняють свої егоїстичні потреби. Їхня донька не перестала бути мертвою, але вони щасливі. Вони не пережили своєї втрати, вони просто створили собі заміну. Вони мають дівчинку, яка така ж, як і їх дитина. І їм уже байдуже, що ТА дівчинка померла. Але як і в ситуації генетичною інженерією, дитина народжується не для задоволення батьківських інстинктів. В людської особистості є, мабуть, інші цілі. Якщо людина буде створювати  інших, то вона відчує себе достатньо сильною, щоб визначати кому і для чого потрібно жити. Що, якщо почнуть створювати людей з відповідними рисами для певного виду діяльності? Це звучить, як уривок з фантастичного оповідання, але чи далеким є створювання ідеальних  дітей для батьків від створювання ідеальних працівників? А як же право вибору? Як же право людини на шанс стати собою в цьому світі, коли вона народилася кимось, замість когось або для когось?

Ти пізнаєш свою здатність любити і здатність страждати. Ти прагнеш якихось ідеалів, ти шукаєш і вдосконалюєшся. Любов – вона вчить тебе жертви. Ти бачиш красу у болі і щасті. У людях, які помиляються і шукають, як і ти. І ти любиш життя, як є і в неповносправній дитині, і в хворому на алкоголізм, що таки зміг побороти свою залежність. Ти розумієш, що життя в боротьбі і у вдосконаленні. Так, твоя душа живе.

 Висновки :

Клонування і генна інженерія людини є неприпустимими для дослідження і введення в повсякденне життя тому, що нівелюють вартість людського життя, право особистості на самовизначення, можуть створювати нерівність і дискримінацію серед людей. Людство повинно, настільки це можливо, відмвтисьвід дослідів у цьому напрямі і попередити масове застосування будь-якої з методик.