Спіритизм

Людину, її цікавість завжди приманював до себе із своїми таємницями потойбічний  світ. Усе є таким таємничим, закритим від людського ока, що аж кортить дізнатися про те, що діється там за занавісою іншого життя, що є після того, коли ми відходимо з цього світу у якийсь інший вимір, в інше буття? Як живуть ті, які померли, що вони роблять? Чи можуть з нами поговорити, дати якусь пораду, перестерегти нас перед тою чи іншою небезпекою? Цікавіть про втаємничений світ якраз і дає початок на земній кулі такому явищу як спіритизм (від лат.”spiritus” – дух). Спіритизм заявив те, що завдяки певним методам, заклинанням можна підтримувати зв’язок з іншим світом, викликаючи духів померлих людей (спіритів).

Спіритизм, як такий, був ще відомий древнім вавилонянам, вони знали про матеріалізацію духів, котрі з’являлися в димі жертвенного вогню. Халдейськими магами чи волхвами якраз були медіуми (ті, що є  зв’язковими між потойбічним світом і людьми) з древнього Вавилону. Визивання духів практикувалося також і у єгиптян. Це донині входить у склад богослуження індійських брамінів. Древні греки завжди радилися у померлих, що дало початок особливому класові некроманів (від грец. “nekros” – мертвий). Навіть великий філософ Сократ розмовляв з “таємним генієм”  і вірив у його пророцтва. Від греків спіритизм перейшов до римлян. Відомим є те, що ним займався імператор Тіверій. Серед відомих осіб, які займалися спіритизмом були автор оповідань про Шерлока Холмса Артур Конан Дойль, фізики Крукс, Золнер та фізіолог Ламброзо.

Спіритизм має своє базування на пантеїзмі. Коріння цієї філософії є дуже давнім. Вона говорить, що все, що існує в світі, є носієм божественності – безособової сили. Тому якраз та божественність повинна єднати наші серця і немає нічого поганого в тому, коли ми контактуємо з духами – нашими родичами чи товаришами, які вже відійшли у інше життя, в іншу реальність. Один дослідник спіритизму сказав, що “хто не знає спіритизму, тому він здається смішним, хто з ним познайомився, для того він здається таїнственним, а хто вдивився у нього, для того він стає грізним та страшним” (“Вера и разум”1910, №17.  с. 626–628). Для багатьох людей спіритичні сеанси, в яких вони беруть участь за посередництвом медіумів, роблять великий вплив на їхню психіку і  часто пошкоджують її. Тому й ясним стає те, що Бог, як Творець строго наказує “щоб не було у тебе нікого, хто приводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує, або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або ролзпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить…”(Втор. 18, 10–12), “хто звернеться до заклиначів мерців і знахурів, щоб слідом за ними блудувати, я звернуся проти нього і викоріню його з–поміж його люду” (Левіт 20, 6). Коли б існувала б така конечна потреба у спілкуванні земських людей із духами померлих, то не було б тоді неба, яке розділяє наше життя від вічності. Пересторога Бога повинна кожного застановити над тим, що будь-яке втручання в світ духів чи душ є великим гріхом і провадить людину до загибелі. Це можемо пересвідчитись на випадку, що стався із царем Саулом, що втративши довіру до Бога, звернувся до ворожки, щоб та викликала йому духа Самуїла (І Самуї. 28, 6–20). У св. Письмі читаємо, що Саул закінчив життя самогубством за свій поганий поступок та й за те, що не питався поради у Господа Бога (І Хрон. 10, 13–14). Подібні випадки стаються із тими, що займаються спіритизмом. Більшість таких людей закінчують життя самогубством. Святі Отці переконані у тому, що під час викликання душ померлих є присутній диявол, а не душа. Дуже простим здавалося б все тоді,  коли кожен, хто заходів би собі поговорити з якоюсь душею в будь-який момент, міг повернути її собі із вічності. “Що значить, – говорить св. Іван Золотоустий, – що дияволи говорять: я душа такого–то монаха?.. Це є хитрість і обман диявола. По–моєму, не душа якогось померлого монаха відповідає, але диявол, скрившийся під цим для брехні. Неможливо блукати душі, яка вже відділилася від тіла…”. Отож без волі Божої неможе бути якесь спілкування з померлими. Медіумами часто були ті люди, які не вірили в Бога та ще й перебували під владою сатани. Тому дивним було б те, коли б їхні діла були плодами Божими. Коли людина звертається до медіума з проханням, що б той сконтактував її з одним із померлих родичів, то медіум після певних заклинань стає ніби-то передавачем слів істоти із вічності, самого духа людина не бачить. Такий контак часто є обманливим, бо сатана керує медіумом і той говорить все, що потрібне для людини від імені якоїсь душі. Він, як цар брехні, завжди прагне впровадити людство будь–якими методами у блуд. Спірити навчають, що потрібно ще вміти розрізнити пророцтва духів. Вони можуть бути позитивними і негативними, добрими і злими, темними і нечистими. Однак Отці Церкви твердо стоять на тому, що в будь–якому пророцтві духів нічого доброго немає. Майже всі спірити вірять в те, що для розрізнення духів, під час спіритичного сеансу, вирішується заданням їм запитання про те, чи Ісус Христос є дійсно Сином Божим. По отриманій відповіді вони судять про те, хто знаходиться серед них: високий дух чи блукаючий. При цьому спірити твердять, що вони це базують на основі св. Письма, де говориться про розрізнення духів (І Івана 4, 1–3). Часто контакт із спіритами відображається в різних постукуваннях, неприродніх звуках, оживанні речей, їхньому переміщенню. Такий спіритизм може мати й спекулятивний характер. Самі медіуми заради заробітку та брехні утворюють все це незамітно для людського ока. Людина, яка потрапляє на сеанс до такого медіума є “гарно” обдуреною. Одним із методів спіритизму є ще так званий кручений столик. На ньому є написані літери, а відповідна стрілка з цих літер  вибирає такі, які творять послання. Останній різновид спіритизму, що є дуже популярним називається ченелінг (channeling) – “каналування”. Він пропогує обов’язкову відкритість людини на всі дії надприродніх сил, щоб таким чином вона стала каналом для їхніх послань та віщувань. Люди, які займаються ченелінгом часто пишуть книжки, в яких якраз розповідають про контакти з надприродніми силами.

Відомий окультист Франс Гартман у книзі М. В. Лодиженського “Темная сила” говорить, що “під час заняття спіритизмом потрібно бути дуже уважним. Якщо спірит не вміє володіти тими духами, яких визиває, то в майбутньому це йому дуже пошкодить. Духи не повернуться назад, вони будуть його переслідувати та тримати владу над ним”. Отож для тих, які вступають у контакт з будь–якими духами є небезпечним те, що духи мають властивість брати людину під свою “опіку” або ж вселитися у неї. Відтоді людина стає повністю контрольованою ними і потребує очищення, а також покаяння за всі свої нечисті поступки та нехтування Божими Заповідями. Багато людей сьогодні заперечує спіритизм, говорить, що таке явище є нереальним. Однак християни повинні добре знати, що спіритизм є. Коли б його не було, то Господь б не наказував людям у св. Письмі остерігатися такого гріха, як викликання душ померлих чи розпитування їх про майбутнє. Неможемо, поки живемо у тілі, контактувати з тими, хто його немає. Померлі потребують від нас молитви і це буде найкраща злука з ними.

Церква у сьогоднішній день строго засуджує спіритизм, що позбавляє тих, хто ним займається, божої ласки, а також шкодить йому на психіці. Це є проголошене 1917 році Конгрегацією Католицької Церкви у справах віровчення. Для цього Церква має Біблійні підстави, приклади з життя спіритів, які навернулися, покаявшись у своєму блудстві. Нехай кожен з нас призадумається, ніж вступати у якісь спіритичні контакти, над тим, як я буду дивитися після цього в очах Бога, чи не продам я своєї душі тому, хто найбільше бажає її отримати. Розуміється те, що часто у спіритизмі можна побачити добрі сторони, те, що тут дійсно діє якась Божа сила. Все це є представлине для нас в такому вигляді тому, що диявол завжди бажав, щоб люди забули про нього, про те, що він є. Отож ніколи не звертаймося до спіритів, яких сьогодні є досить у світі, бо легко продати себе, а важче відкупити.