Дізнайся з конкретних прикладів про «ПОКЛИКАННЯ»!..

У цьому інтерв’ю пропонуємо твоїй увазі свідчення двох молодих людей – Антона та Костянтина, які почули поклик та відгукнулися на нього, вирішивши посвятити себе Богу та молоді в Салезіянському Згромадженні.
 
1. В церковній термінології часто зустрічається слово «покликання». Що то означає для вас, хто кого і куди кличе?
К.: Покликання - це пропозиція, від якої неможливо відмовитись. Це гра, в якій той, хто ставить все, ніколи не програє. Це дороговказ на роздоріжжі життєвих шляхів, який вказує єдиний вірний напрямок.
Джерелом будь-якого покликання є Божа любов, завдяки якій ми приходимо в цей світ. Творець кличе всіх без винятку (адже Його любов безмежна!) до однієї й тієї ж самої мети - бути по-справжньому щасливим. Як цього досягнути? "Заразитись" любов’ю Бога і "заразити" нею всіх інших, поширюючи по всьому світу цю "епідемію", яку в тій же церковній термінології називають "святістю".

А.: Спочатку асоціював ,,покликання” тільки з монашим життям. Тобто думав, що відчувають покликання тільки до богопосвяченого життя. Подружнє життя було щось звичайне, стандартне. Напевно тому, що не мав знайомих богопосвячених осіб, які би змогли показати другий бік ,,медалі”.
На щастя, після деякого періоду співпраці з оо. Салезіянами при парафії Покрови Пресвятої Богородиці зміг зрозуміти краще, що покликання отримує кожен народжений на цей світ, і це покликання ніщо інше, як приготовлене особисте та особливе Богом дане завдання для кожного з нас. Всі мають покликання від Бога і до Бога, але кожен має забарвлення іншого кольору.
Господь створив кожного з нас для здійснення якоїсь місії, кінцевою метою якої буде завжди зустріч з Ним. Як би то не здавалося дивним, але в будь-якому разі повернемося до Нього.

Правда є ще одне ,,але” - це покликання Бога, на яке можеш відкликнутися, дане для того, щоб зробити тебе просто щасливим під час твого короткого перебування на цій Землі.
 
2. Скажіть коротенько про ваше покликання. Як ви його відчули, як ви жили до того моменту?
Змалку був парафіянином церкви Покрови, але не був вірним своїм християнським обов'язкам...
Однієї суботи 1999 року хотів спробувати себе в якості прислуговуючого при вівтарі. Згодом після кількох катехитичних зустрічей був зацікавлений і ввійшов цілком в інше оточення, яке мені припало до душі. Пізніше почав школу аніматорства, яку проводили сестри Салезіянки. Саме там пізнав виховну систему Дона Боско. А на літніх канікулах пробував  її на практиці.
Коли наблизився останній рік середньої школи, чесно кажучи, не знав, що хотів «робити» в житті. Лише після першого року навчання в університеті, на протязі якого відчував брак того особливого салезіянського стилю життя, в якому жив довший час як аніматор та вихованець Салезіянської ораторії, зрозумів...
Наблизилося літо. Як відомо, в цей період діють багато літніх відпочинкових таборів для дітей, якими опікуються оо. Салезіяни. Вирішив щонайменше влітку пожертвувати свій час і допомогти, як це бувало у всі минулі роки. Саме після цих таборів я зрозумів чого мені не вистачало на протязі цілого навчального року. А бракувало мені можливості дарувати себе та свої здібності іншим, щоб наблизити молодих цього світу до того, хто є  (чи то у багатьох випадках мав би бути) центром всього нашого існування - до Христа.

К.: Як я відчув покликання? Коли ти заходиш в глухий кут після того, як був впевнений, що йшов вірним шляхом, коли ти розумієш, що течія тебе несла до двадцять другого дня народження і там й викинула на берег, залишила тебе напризволяще, а після цього всього ти взнаєш, що Бог, незважаючи на твою впевненість в протилежному, все ж існує...
Це не назвеш подивом, це - паніка! Весь мій світогляд в одну мить став минулим, про яке навіть згадувати не хотілось. Всі надії та плани на майбутнє втратили будь-який сенс. Мені здавалось, що я огорнутий темрявою, а в думках пульсувало лише одне питання: "Невже це кінець?" Роки, проведені в школі, на тренуваннях, в академії морського торгового флоту, здавались витраченими намарно. Зникла мета, до якої я міг би прагнути. Я не мав жодного орієнтира. Крім одного - Бог все-таки є! Це був єдиний промінчик світла, який вперто пробивався в ці сутінки свідомості. Пустота та відчай! Ось в що перетворився той, кого всі знали, як життєрадісного моряка, який завжди знаходив відповіді на будь-які питання...
Що було потім?.. Друзі пізнаються в біді. Один з моїх товаришів силоміць затягнув мене до сповіді - першої в моєму житті, - яка й вказала мені Хто, Як і Куди мене кличе! Так, знадобився ще місяць для того, щоб розібратись як-слід в тому, що казав мені Той, в Кого я так довго не вірив, Той, Хто був поруч зі мною завжди, Той, Хто врятував мене Своєю любов’ю.
Наприкінці цього місяця я отримав від священика, який мене висповідав, клаптик паперу, на якому було написано: "Салезіяни. Львів, вул. Личаківська, 175". Це була адреса, за якою мене чекав Бог...
 
 
3. Чому ви вибрали саме Салезіянське Згромадження, чим воно вас притягнуло?
К.: Найкращою відповіддю на це питання буде цитата з Євангелія: "Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли" (Йо. 15, 16). Довірившись Богу, я потрапив до салезіян, хоча перед тим поняття не мав, хто вони такі і чим займаються. Так, перші кроки на цьому шляху були невпевнені, бо ще залишалося місце для страху, який перешкоджав бути "олівцем в руках Творця". Але щирість та наполеглива праця під проводом духівника допомогли закласти надійний фундамент, на якому тепер "розбудовується" моє покликання.

А.: Чесно кажучи, від самого початку мене дивували салезіянські священики, а саме їхні методи праці з дітьми і не зовсім з дітьми. Конкретніше, вражало те, що особи, основною місією яких є особлива посвята Богу та молитва, без великих зусиль ішли бавитися в ігри з дітьми. Такий характерний  підхід мені і запам'ятався від перших днів проведених в ораторії, бо через ігри, прогулянки, гуртки дітям та молоді прищеплюється любов до Бога. А саме на цьому і базується наша віра в Бога.
 
4. Що би ви порадили тим молодим людям, що хотіли б посвятитися Богу, але не знають, як то зробити, чи трохи бояться зробити такий крок?
А.: Перш за все радив би знайти духівника. Тобто богопосвячену особу, з якою можна було б порадитися та поділитися своєю історією життя, своїми переживаннями та радощами, почути думку досвідченої особи, щоб краще зрозуміти чого Бог від молодої людини.
Знайте - мати духівника не значить, що вас насильно хтось затягне в монастир!

К.: Навчитись любити можна лише пробуючи любити, навчитись грати на якомусь музичному інструменті можна лише пробуючи на ньому грати. Серія проб та помилок приведуть до позитивного та ефективного результату, на відміну від читання томів літератури на ці теми. Теорія без практики є мертвою... Я веду до того, що салезіянське покликання не можна пізнати, спостерігаючи ззовні. Необхідно пірнути в цю стихію, щоб відчути на собі всі реалії салезіянського життя.
В Євангелії написано: "просіть, і вам дасться; шукайте, і знайдете; стукайте, і вам відчинять." (Мт. 7,7) Якщо ви не постукаєте в двері Згромадження, то ви не ввійдете і не побачите те, що приховано всередині; те, що ззовні помітити неможливо. Ви не відчуєте ритм серцебиття, якщо не притулитесь до грудей! Якщо ви не спробуєте жити в салезіянській спільноті, то ніколи не дізнаєтесь, що ваше щастя саме в тому, щоб бути салезіянином.
Сумніви, страх, численні поради і застереження знайомих та рідних перешкоджають чути голос Того, Хто прагне вирвати вас з павутини хаотичного життя. Спробуйте для хоробрості помолитися одне "Богородице Діво" за ваше покликання (саме з цієї молитви і почалась історія салезіян), потім підійдіть до дверей Згромадження, а коли вони відчиняться перед вами, скажіть: "Я шукаю Бога. Він мені сказав, що тут мене чекатиме!"
 
 
Дякуємо за поділ особистим досвідом та поради. Бажаємо наполегливості, витривалості і постійного зросту на цій дорозі наслідування Христа.
 
     
Ресурси до теми: